* РБК — новости

* *

Главная Новости

Сестрятин, бій, що не забувається

Опубликовано: 23.10.2018

З 28 червня по 10 липня 1651 р. під містечком Берестечком відбулася одна з найбільших битв воєнної історії Європи XVII ст. Тоді на Берестецькому ратному полі зібралися небачені на той час ворогуючі воєнні сили – понад 150-тисячна армія польського короля Яна Казимира і не менше українське козацьке військо на чолі з Богданом Хмельницьким та майже 60-тисячна союзна козакам кримсько-татарська армія.

Під час руху противників до Берестечка Броди та їх околиці, включаючи територію нинішнього Радивилівського району, стали ареною рейдів численних розвідувальних загонів, що їх посилали і поляки, і козаки, і татари.

Напередодні Берестецької битви відбувся великий бій між розвідувальним загоном (роз’їздом) козаків і татарів та двома польськими хоругвами на Сестрятинській переправі (нині село Сестрятин неподалік Радивилова). Звідки відомо, що на Сестрятинській, поясню пізніше. Галицький стольник А.М’ясківський написав (посилання на джерела можна знайти в моїй більш докладній публікації в матеріалах Бродівської краєзнавчої конференції «Брідщина – край на межі Галичини й Волині» – Броди, 2011):

“У минулий понеділок, тобто 10 червня, саме ополудні прийшла не вельми втішна вістка – татари, з’єднавшись з козаками у неділю увечері, напавши несподівано під Бродами розгромили дві наші хоругви, а саме й.м.п. (його милості пана) підканшера литовського (Казиміра Яна Сапєги) і п. воєводича сандомирського (Очевидно, Юрія Фірлея). Наших багато вбили, а інших у полон взяли. Звинувачували наші хоругви у тому, що вони розташувались і розбили намети, не вживши заходів безпеки, і ніби неприятель напав на них сонних. Але із повідомлень вірних людей і розповідей самих шляхтичів, що брали участь у цій оказії, вияснилось цілком протилежне. А діло виглядало так. Відправившись у роз’їзд, ці дві хоругви проявляли достатню обережність та пильність і мали хороші застави і розвідників. Між тим прийшло 700 вершників татарів та козаків і вдарили раптово на наших. Довелося нашим взятися за зброю. Вдарили сильно на противника, хоча їх не було більше 150. Борючись, затримували неприятеля досить довго і, відступаючи, вели його за собою аж до переправи, постійно сходячись із ним і завдаючи йому великих втрат. Нарешті, після тривалої перестрілки з неприятелем коло переправи наші повинні були відступати, рятуючи знамена і військову честь. Однак втратили п.Стриїнського, хорунжого і воєводича сандомирського, його ж 5 воїнів-шляхтичів смертельно поранили, а ротмістра і підканцлера литовського тричі підстрілили, кількох жовнірів-шляхтичів частково порубали, частково взяли в полон”.

Далі А.М’ясківський писав, що коли неприятель, розгромивши польські хоругви, „рухався безпечно і майже без обе­режності, Ясько, інакше Ясноборський, вірний козак й[ого] королівської] м[илості] прибув щасливо на звуки стрільби і, використавши в бою звичайну рішучість, вдарив вночі на неприятеля, який з торжеством повертався уже в табір Хмельницького. [Ясноборський] щасливо, по милості Божій, розгромив весь кіш неприятеля, який складався із 700 чоловік, багатьох вклав трупом, відбив п’ятьох наших полонених жовнірів-шляхтичів і взяв п’ять неприятелів у полон і одного татарина-черкеса, так важко пораненого, що він і говорити не міг; відняв велику здобич, коней, худобу, срібло ломане, з чого видно, що десь костели або шляхетські замки пограбували. І що важливіше – татарів, які там були, змусив до втечі”.

Виходить, що бій відбувся у неділю, 9 червня 1651 р., оскільки відомість про нього у польський табір “прийшла опівдні понеділка, тобто 10 червня”.

Практично цей же опис, здійснений М’ясківським, із такими ж позначеннями днів і дат подали М.Грушевський та польський історик А.Грабовський. Аналогічний опис знаходимо і в книзі Садока Баронча, однак він датує бій 12 червня. Співставлення поданих відомостей з Археографічним календарем Н.Горбачевського показує, що у червні 1651 р. неділі припадали на 4, 11, 18 і 25 числа. Достовірність інформації підтверджується іншими фактами. Так, С.Освенцім у щоденнику записав, що 28 червня цього року припадало на середу. А козацький полковник С.Савич у своїй розповіді в Посольському приказі в Москві зазначив, що 4 липня 1651 р. припадало на вівторок. З цього випливає, що М’ясківський допустив помилку – або в датуванні події, або у визначенні дня тижня. Розв’язати цю проблему допомагають свідчення полоненого поляками козака Мартина. На допиті він сказав, що їх загін виїхав у неділю вранці, а надвечір цього ж дня відбувся бій на переправі. Отже, те, що бій відбувся у неділю, не викликає сумніву. Таким чином, можна стверджувати, що бій на Сестрятинській переправі відбувся у неділю, 11 червня 1651 р.

Шляхтич Кшицький у листі від 14 червня 1651 р. подає деякі уточнення. Виявляється, що, розгромивши дві польські хоругви, козаки, за словами поляка, “пов’язали наших чоловік 40”. Тобто захопили їх у полон, що, безперечно, свідчить про повний розгром польського розвідувального роз’їзду. Разом з цим Кшицький стверджував, що у Ясноборського було 100 вершників.

Бій на переправі та погром Яськом Ясноборським козаків став найрезонанснішою подією того часу. Про неї писав 14 червня 1651 р. і ксьондз Рожевський: «Ясноборський напав на татарський і козацький табір, розгромив козацькі сили і розігнав всіх по лісах, захопивши у них більше ста коней. В той час, коли на табір напав Ясноборський, ніхто з козаків не вистрілив і навіть не взявся за зброю». Рожевський спирався на покази полоненого козака Мартина із лазарівської сотні, який повідомив, що загін козаків складався із 200 осіб, а татарів з ними було 100. Виїхали на розвідку з табору Б.Хмель­ницького біля Колодного, що між Вишнівцем і Збаражем, до сходу сонця цього ж дня із завданням добути язика. Козацьким загоном, як ним зазначено, керували Хмельницький, а осавулом був Роздобочко.

Про бій на переправі писав і дворянин О.Конєцпольського Станіслав Освенцім: “Того ж дня (12 червня – Д.Ч.) прийшла відомість про знесення людей пана підканцлера литовського і пана воєводича сандомирського, які в півтораста коней пішовши у роз’їзд краю і не знаючи місцевості, через зраду хлопа одного видані і козаками заскочені, стративши кілька­надцять, розгромлені стали”. Тут маємо досить важливу інформацію: виявляється, що поразка польського роз’їзду на переправі сталася через “зраду селянина”’. У чому вона полягала, С.Освенцім не пояснив. Вірогідно, український селянин, ризикуючи власним життям і благополуччям сім’ї, увів керівництво польського загону в оману. Наслідком чого і стала несподівана атака козаків та розгром двох польських хоругв.

Перш ніж здійснити спробу локалізації місця бою, коротко зупинимось на особі Яська Ясноборського. Як випливає з листа М’ясківського, Ясько був “вірним козаком”, тобто українцем. В інших документах йдеться про те, що троє реєстрових козаків Війська Запорозького – Забузький, Ганжа і Ясноборський у 1649 році переметнулися на сторону польської шляхти, за що отримали шляхетський стан. У польському таборі козак Ясько став паном Ясноборським і виконував здебільшого розвідувальні функції та мав власних лазутчиків у стані Б.Хмельницького. Очевидно, що Ясноборський мав непогану, як на той час, освіту – це видно із добре написаних ним польською мовою доповідних розвідувального характеру. За добру службу Ясько у 1651 р. дослужився у поляків до звання полковника.

Щодо інших зрадників. Польський король Ян Казимир навіть проголосив Семена Забузького гетьманом війська за­порозького, на противагу Б.Хмельницькому. Всі згадані зрадники відзначилися тим, що успішно захоплювали козаків та доставляли полякам.

Однак повернемось до битви під Бродами та співставимо відомі нам факти з тим, аби локалізувати місце бою. Станом на 11 червня основні сили польського короля зосередилися у Сокалі. Оскільки місце битви під Сокалем не подобалося королеві, було вирішено спрямувати армію до Берестечка. Напередодні вислано 4-тисячний загін на чолі з Конецпольським до Берестечка з тим, аби взяти містечко і переправи та втримати їх до підходу основного війська.

Загін Яська Ясноборського, очевидно, виконував звичну для нього розвідувальну функцію та перебував під керівництвом Конецпольського. Про це свідчить факт: дізнавшись, що козаки все ж таки захопили полонених шляхтичів, Конецпольський “який був під Берестечком, – пише Кшицький, – хоч-не-хоч, вимушений був учора повернутися через побоювання, щоб ці наші язики не розказали про нього”. Справа в тому, що одним із завдань, яке ставив Б.Хмельницький перед козаками, було захопити в полон Я.Вишневецького і О.Конецпольського.

Якщо 11 червня 1651 р. О.Конецпольський був у Берестечку або поблизу нього, то й роз’їзди направлялися ним звідти до Бродів. З боку Берестечка в напрямку Бродів є лише дві річки – Стир і Солонівка (Слонівка). Як відомо, бій відбувався на переправі. Якби бій відбувся на переправі через Стир, то в польських донесеннях написали б, де саме, та вказали б конкретне містечко. У свою чергу, із показів полоненого Ясноборським козака Мартина відомо, що козацько-татарський роз’їзд вийшов у неділю, 11 червня, вранці із Колодного. Перед козаками стояло завдання розвідати, де перебувають і куди рухаються із Сокаля польські війська, та захопити язика. Польське військо в цей час рухалося кількома колонами із Сокаля до Берестечка, попереду йшов 6-тисячний корпус О.Конецпольського, який теж розсилав у всі боки роз’їзди, аби вивідати, де перебуває Б.Хмельницький.

Отже, розвідці козаків було без потреби підходити близько до Бродів, де перебувала немала польська залога, – їм потрібне було військо короля. Вони мусили йти у напрямку Берестечка, тобто минути Броди з півдня. На цьому шляху була лише одна річка – Солонівка (Слонівка). Недалеко від Бродів на Солонівці було три переправи: Сестрятинський брід, дерев’яні мости і переходи між Вежисками та Корсовим, а також гребля між селом Піски та містечком Лешнів. Усі ці пе­реправи віддалені від Бродів відповідно на 12, 15 і 17 км у північно-східному і північному напрямках. До всіх цілком підходить термін “під Бродами”. Звідси можна сміливо зробити висновок: вищеописаний бій “на переправі під Бродами” відбувся біля однієї із згаданих переправ. Із цього переліку можна вилучити греблю коло села Піски, бо якби біля неї відбувся бій, то неодмінно б написали, що він був біля греблі і вказали б на сусіднє містечко Лешнів. У нашому випадку польські джерела пишуть про переправу, та ще й у незнайомій місцевості. Переправами здебільшого називали броди. А на річці Солонівці тут був один такий брід – за кілометр на південний захід від села Сестрятина, в лузі недалеко від лісу.

Локалізувати місце бою допомагає топонім “Козацька могила” біля села Шнирів Бродівського району та пов’язані із нею легенди. Цій пам’ятці ще в XIX ст. присвятив невеличку розвідку краєзнавець, доктор філософії, уродженець сусіднього села Конюшків Йосип Застирець; вона була надрукована 14 червня 1899 р. у львівській газеті “Діло”. Стаття Застирця привернула увагу громадськості до Козацької могили коло Шнирева, вона пов’язала із нею оповідь С.Баронча про бій під Бродами у червні 1651 р. Цим же подіям я свого часу теж присвятив публікацію в газеті. Готуючи статтю, на початку 1980-х років разом із вчителем історії та палким краєзнавцем із Шнирева Антоном Матіяшем побував на Козацькій могилі та чув цікавий народний переказ: в урочищі Перекалки (там, де “Козацька могила”) поляки вночі напали на сонних козаків і понад сто порізали; полеглих селяни поховали і насипали велику могилу. Переказ цілком узгоджується із інформацією згаданого козака Мартина, яку подав у листі від 14 червня 1651 р. ксьондз Рожевський: «В цей час, коли на табір напав Ясноборський, ніхто з козаків не вистрілив і навіть не взявся за зброю».

Чому? Ясноборський напав не під час руху козаків, а на табір. Коли це могло трапитися? Ясноборський відібрав у козаків худобу. Цілком зрозуміло, що з Вишнівця під Броди козаки корів, биків та овець не гнали – вони їх здобули на панських фільварках вже під Бродами. Для таких справ потрібен був час. Отже, бій козаків з поляками на переправі мусив відбутися вже надвечір.

Після погрому двох польських хоругв на переправі козаки були щасливі, розслаблені і сильно втомлені; зупинившись табором, вони лягли спати. Саме на сонних козаків і напав Ясноборський. На це вказує і М’ясківський у своєму листі до королевича Кароля від 15 червня 1651 р.: «Ударив вночі». У документах читаємо, що він відбив полонених шляхтичів, які лежали зв’язаними.

Чому жоден з козаків не вчинив опору? Нападники нейтралізували охорону козацького табору, можливо, тому, що її ввела в оману українська вимова зрадників. Таким чином, народний переказ про Козацьку могилу коло Шнерева отримав документальне підтвердження. Переправою був Сестрятинський брід – за два кілометри від могили.

Події, вірогідно, розгорталися так. Побачивши польський загін, який переправлявся через Солонівку (Слонівку), козаки і татари підпустили його ближче, а потім раптово оточили. Зав’язався бій. Шляхта кинулася назад до переправи. Тут бій тривав. Билися на шаблях і стріляли з пістолів (“підканцлера литовського три рази підстрілили”). У бою зійшлося всього півтисячі чоловік. Звісно, постріли, крики й почув Ясько Ясноборський, але сам у бій не втрутився. Дізнавшись від польських втікачів про обставини того, що сталося, із своїми підлеглими непомітно пішов слідом за козаками. За два кілометри, під селом Шниревом, втомлені козаки зупинилися. Вибрали місце для нічлігу, розбили табір, виставили варту, годували худобу і варили вечерю. Настала ніч. Втомлені за день козаки міцно заснули. Ясько Ясноборський зі своїм загоном спостерігав за ними, а коли ті вже спали міцним сном, зняв вартових, оскільки вони у темряві прийняли українців за своїх. Далі розпочалася різанина.

На якомусь етапі здійнялася тривога. Мабуть, недалеке від істини твердження польських джерел про те, що козаки і татари втікали у різні боки. Інакше й бути не могло, коли спросоння козаки виявили підступну різанину і ще не усвідомили, що й до чого. Однак це стосувалося лише якоїсь частини козаків і татар.

Про те, що відступ не був безладною втечею, свідчить хоча б той факт, що вони забрали із собою найважливіше у цих умовах – полонених польських офіцерів, залишивши при цьому худобу. Вояки Ясноборського захопили частину козацьких коней. Однак привів у свій табір лише десяток звільнених польських бранців, яких у нічному замішанні козаки залишили лежати зв’язаними, й лише одного полоненого козака Мартина.

Загальне число вбитих козаків невідоме, однак їх було набагато менше 100 – це видно із розмірів могили. Козаків ховали хоч і разом, але поряд, один коло одного. Довжина могили – 30 метрів, отже, у ній може бути поховано близько 40 чоловік.

Нічна різанина не перекреслила перемогу українського роз’їзду над двома польськими хоругвами коло Сестрятинської переправи на річці Солонівці (Слонівці). Ця перемога збила шляхетську пиху, добряче налякала коронного хорунжого О. Конецпольського та змусила його до панічної втечі з-під Берестечка, сплутала плани польського штабу, посіяла у стані ворога зневіру та справила гнітюче враження.

Новина про розгром козаками двох польських хоругв на переправі під Бродами впродовж кількох днів була головною темою у польському таборі. Загальну гнітючу атмосферу серед шляхти не розвіяли навіть оптимістичні реляції про «звитягу» Яська Ясноборського.

Окремо слід зупинитися на полоненому шляхтою під Шниревом українському козакові Мартинові. Судячи із польських документів, він не повідомив жодних поважних воєнних даних. Очевидно, й під тортурами поводився гідно. Саме в той час шляхтич С.Освенцім записав у своєму щоденнику, що польські гетьмани не мають жодних певних відомостей про військо Б.Хмельницького та про його наміри. При цьому зазначив: «З язиків, задля яких військо щоденно їздить і даремно тру­диться, ніколи жодної правди видобути не могли».

Мартин на першому допиті повідомив, що на чолі козацького роз”їзду стояв Джелалій і видний козак Хмелечина. У конфесаті допиту записано: «Джелалій, їхній керівник, другий не простий Хмелечина, по-нашому Хмелецький». Згодом Мартин сказав: «Керівники Хмельницький, Джеджалій, осавул Роздобочко і вожак». Під словом «вожак», ймовірно, мався на увазі керівник татарського загону. До і після тортур Мартин чітко назвав, що прізвище козацького керівника було ‘”Хмельницький” чи “Хмелечина”. Прояснити це допомагають прізвища двох інших керівників – Джалалія і осавула Роздобочко. Прізвище Джеджалій у козацькому війську було рідкісним і писалося ще й як Джалалій, Джелалій – його носив кропивнянський полковник Филон Джеджалій, якого в ході битви під Берестечком Б.Хмельницький, у свою відсутність, поставив старшим над всім козацьким військом, тобто доручив виконувати функції наказного гетьмана. Кропивнянський полковник не міг ходити на чолі сотні козаків у розвідку – це не функції полковника. За моїми відомостями, козацький розвідувальний роз’їзд очолювати Лесько Джеджалій, син Филона. Він служив у тій же сотні, що й козак Семен Роздобудько. Однак вихідними є покази козака Мартина, у яких названо прізвища Джалалія і ‘”Роздобочко”, між тим подібне до другого прізвище в козацькому реєстрі зустрічається лише раз – у транскрипції “Роздобудько” (це прізвище козаку Семену дали вже у Війську Запорозькому, мабуть, тому, що вмів щось роздобувати для козаків – зброю, порох, харчі).

У роз’їзді була ще одна козацька сотня, на чолі якої стояв Хмелечина чи Хмельницький. У тій же сотні кропивнянського полку згідно з реєстром 1649 р. значився козак Евхим (Юхим – Д.Ч.) Омельницький. Написання букви “О” у XVII ст. здійснювалося знаком “омега”, що нагадував букву “X”, тому можливо, що за цим козаком закріпилося прізвисько “Хмельницький”, адже воно було ще й співзвучне прізвищу славного гетьмана.

Оскільки місце історичного бою запорозьких козаків із польською шляхтою практично локалізовано, а місцевість коло колишньої Сестрятинської переправи через річку Солонівку (Слонівку) до нашого часу зберегла свою природну автен­тичність, то вона, відповідно до вимог Закону України “Про охорону культурної спадщини” є об’єктом культурної спадщини і за всіма ознаками має бути занесена до державного реєстру нерухомих пам’яток України. Відповідно це місце має бути увічнене пам’ятним знаком як пам’ятка історії – наші славні предки – запорозькі козаки того варті.

Дмитро Чобіт, історик, член Національної спілки краєзнавців України,член Національної спілки письменників України.

Фото Володимира Ящука (Радивилів.info).

Реклама

Популярные новости


Реклама

Календарь новостей

Реклама

Архив новостей

Реклама

rss