«МОЯ РОТА — ЦЕ МОЯ СІМ’Я І МІЙ ДІМ»

 Квітень 3, 2015

5372_p_1_img_0004Уявіть собі таку кар’єру: старшому солдату, заступнику командира взводу цілком серйозно пропонують на законних підставах враз стати капітаном на посаді командира роти… І для військовослужбовця п’ятої конвойно-штурмової роти 95-ї окремої аеромобільної бригади Олександра Баса це не армійська байка, бо саме це нещодавно реально сталося з ним.

Річ у тому, що Олександр у недавньому минулому — капітан міліції, офіцер карного розшуку на Житомирщині. Коли він приїхав з війни додому в десятиденну відпустку, колишні колеги, які зараз служать у Національній гвардії, зробили йому саме таку пропозицію. Товариші чудово знали його ділову хватку, особисту хоробрість, багато чули та читали про те, як Бас воює. Тому були впевнені — посада і звання відповідають цим якостям. Але десантник відповів твердою відмовою.

З початку бойових дій на Сході країни він рвався до рідної «дев’яностоп’ятки», в якій служив строкову, здійснював нічні стрибки з парашутом і звикав пишатися блакитним беретом. Та з військкоматом чомусь «не зросталося» — в аеромобільні підрозділи тридцятирічного чоловіка не направляли, йти в інші до юридично оформленого факту мобілізації він категорично не погоджувався сам. Олександр наполегливо добивався в комісаріаті направлення в десант, а паралельно допомагав війську.

Разом з такими ж, як сам, активістами Бас сформував загін супроводження волонтерських вантажів до фронту. Загін мав на озброєнні мисливські рушниці, травматичні пістолети і кийки. Із таким смішним арсеналом чоловіки проводили колони в райони безпосередніх бойових дій і незмінно їх звідти повертали. Потім латали пошкоджені осколками та кулями фури, трохи відпочивали — й знову до передової.

У липні минулого року Бас приїхав у 95-ту бригаду в пошуках вакантної посади та за відношенням. Приїхав — і, стоячи під штабом, радісно сміявся. Сміявся в колективі, бо в черзі за жаданими аркушами з печаткою частини стояли його побратими з часів строкової служби, колишні солдати й офіцери бригади.

З першого серпня 2014 року Олександр служить і безперервно воює під командуванням свого «старого», ще зі строкової, командира роти капітана Сергія Кропивницького. Командиром взводу в нього також знайомий із того часу доброволець старший лейтенант Богдан Коваленко. Загалом підрозділ на тридцять відсотків укомплектований «своїми».

Бас пишається, що увійшов до десятки бійців бригади, за голови яких бойовик «Моторола» пропонував по п’ятнадцять тисяч доларів. Але розповідає тільки про «братиків»:

— Ви подивіться разом з ким я стою пліч-о-пліч. Водії Сергій Саух і Дмитро Гайдаєнко мають по 100 бойових виїздів тільки в зону донецького аеропорту. Хлопці під шквальним вогнем проривались до терміналів з вантажами боєприпасів і води навіть у відриві від бойового супроводження. Заступник командира підрозділу по роботі з особовим складом капітан Віктор Вишневецький, в минулому солдат-танкіст, кілька місяців бив бойовиків на одному із відбитих у них же танків — без відриву, так би мовити, від виконання посадових обов’язків. За командирами роти й взводу піду хоч у пекло.

Олександр може покластися буквально на кожного з його роти. Бо, за його словами, хлопці й солдати від Бога, і люди хоробрі та чуйні, і майстри на всі руки. У Пісках просто під час боїв десантники самостійно переобладнували техніку, вдосконалювали бронезахист, ремонтували стрілецьку зброю. Разом три місяці тримали свої позиції в донецькому аеропорті, проривались з кількох оточень, зачищали Ясенувате, ходили в розвідку і проводили колони, примушували ворога тікати.

— Ми наче сім’я, а рота для нас — рідний дім, — наголошує десантник. — Знаєте, як хлопці раділи одужанню пораненого сина командира роти, бійця нашої бригадної розвідки?..

Особливо Олександр пишається тим, що в його роті за всі вісім місяців бойових дій ніхто не загинув. Усі були в боях, майже всі контужені і травмовані, багато хто лікується від поранень у госпіталях. Але ніхто з родичів солдатів не отримав від командира найсумнішої звістки. Тому що хлопці стоять один за одного, як брат за брата, в бою пильнують товаришів, як себе.

Старший солдат Бас і в ці дні при звичній бойовій роботі в зоні АТО у складі підрозділу виконує особливі тактичні завдання командування. Своє життя після закінчення війни ще не надто обмірковує. Та, може статись, виведе його таки зірка військової долі в командири роти й капітани. На мій погляд, він на це заслуговує.

Віктор ШЕВЧЕНКО,

із зони АТО.

Фото автора

Залишити відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Карта