РОЗДВОЄННЯ ОСОБИСТОСТІ ПО-РОСІЙСЬКИ

 Лютий 18, 2015

5354_p_4_img_000215 лютого ватажок терористів Захарченко виступив із черговою низкою гучних заяв про нинішню ситуацію на Донбасі, а також анонсував подальші дії своєї терористичної організації під назвою «ДНР». «Змістовності» до цих заяв додали 16 лютого і так звані уповноважені представники так званих «ДНР» та «ЛНР» Пушилін та Дейнего, які у зв’язку із підписанням Мінських домовленостей прокоментували можливі дії цих терористичних «республік» у подальшому.

Зважаючи на це, було би доречним осягнути, що насправді стоїть за цими заявами. Адже від цього, безперечно, залежатиме мир та спокій на Донбасі у найближчий час…

«…Отсель грозить ми будем шведу»

Звичайно, коментувати наполеонівські плани чергового кандидата у «фюрери Новоросії» і так званих «уповноважених осіб» із позицій здорового глузду важко, але слід пам’ятати, що за кожним словом цих путінських маріонеток зазвичай приховані плани та намагання нинішнього кремлівського режиму. Зрозумівши, чого насправді прагнуть ці адепти «руськАГА мира», можливо зрозуміти, чого очікувати в подальшому не тільки від самих терористів, а й від того, хто стоїть за їхніми спинами.

Зокрема, на спеціально скликаній прес-конференції для представників ЗМІ Захарченко зазначив, що «… в разі невиконання Києвом Мінських домовленостей терористи знищать українських військових у Дебальцівському котлі, відіб’ють Маріуполь та сконцентрують усі свої сили на захопленні Харкова…» Своєю чергою Пушилін та Дейнего заявили: «…Будь-яка спроба Києва долучитися до НАТО або якогось іншого антиросійського військового союзу не прийнятна для нас. У такому разі ми негайно перервемо будь-яку взаємодію з Києвом і будемо вважати Мінські домовленості нікчемними…»

Ось такі гучні й одночасно достатньо сміливі заяви роблять люди, які на сьогоднішній день контролюють більше 4% території України, проте нахабно хочуть визначати її подальшу долю.

Зважаючи на те, що ці терористи зовсім не схильні до мирного врегулювання нинішнього конфлікту на Донбасі, а також навряд чи є самостійними у прийнятті доленосних для нього рішень, стає зрозуміло, що путінський режим навряд чи має намір найближчим часом припинити агресію проти нашої країни. У такому випадку підписання Мінських домовленостей щодо мирного врегулювання конфлікту на Донбасі схоже на тактичний хід з його боку. Інакше такого роду заяв не було б, а гармати під Дебальцевим та Маріуполем вже замовкли б.

Слова — одні справи — інші

На жаль цього не сталося. Більше того, судячи з останніх подій, які супроводжували ці гучні заяви терористів, кремлівські агресори зовсім не налаштовані на дійсно мирне врегулювання конфлікту. За повідомленням спікера РНБО Андрія Лисенка, в той час, коли Путін в Мінську вдавав із себе одночасно миротворця та «захисника» прав «русскоязычного населения Донбасса», українсько-російський кордон перетнула чергова колона з 50-ти одиниць бойової техніки для терористів. До цього Захарченко вже після підписання Мінських домовленостей встиг заявити, що «…Дебальцеве та прилеглі околиці є безумовно внутрішніми районами ДНР», тож його бандити мають право не припиняти вогонь на цій ділянці…

Як з’ясувалося, цього разу Захарченко не збрехав. Вже о 2-й годині 15 хвилин 15 лютого, коли згідно з Мінськими домовленостями з початком доби по всій лінії зіткнення мав би встановитися «режим тиші», терористи обстріляли позиції українських військовиків у районі Дебальцевого з самохідних гаубиць. Окрім цього, з ранку позиції українських військ у районі селища Широкине також були обстріляні зі ствольної артилерії та з реактивних систем залпового вогню. І ці обстріли велися впродовж усього першого дня перемир’я і не припиняються.

Немає сумніву в тому, що така «вибірковість» у виконанні Мінських домовленостей терористами зовсім не випадкова. Так само, як і не випадкові їхні публічні заяви. Задекларовані прагнення терористів будь-що «знищити котел під Дебальцевим та відбити Маріуполь» свідчать про те, що Путін продовжує сповідувати ідею про цілком реальну можливість все ж таки досягнути мети своєї агресії в Україні.

Інакше всі зухвалі погрози його маріонеток на кшталт Захарченка, підкріплені російською військовою технікою та масованими артилерійськими обстрілами вже після «мирних домовленостей» просто не звучали б.

«Космічні» мрії та жорстка реальність

Але в чому полягають ці цілі, чого прагне досягнути в Україні російський правлячий режим, наполегливо нацьковуючи на наших військових своїх терористів? Захарченко та Пушилін цілком серйозно заявили претензії не тільки на розширення меж «русьКАГА мира» (спіч Захарченка про захоплення Харкова й відбиття Маріуполя), але й прагнуть визначати зовнішню політику нашої держави (пасаж Пушиліна про НАТО).

Зрозуміло, що ці прагнення, попри всю їхню зухвалість та фантастичність, зовсім не є прагненнями самих терористів. Це одностайне і недвозначне бажання самого Путіна. І в загальному сенсі воно являє собою бажання контролювати Україну, позбавивши її самостійної внутрішньої та зовнішньої політики, тобто державної незалежності. Більше того, навіть територіальна цілісність нашої країни для Путіна, судячи зі слів та намагань його маріонеток в Україні, також є, м’яко кажучи, не зовсім прийнятною. Навіть якщо в Мінській декларації говориться зовсім інше. Адже протягом усього конфлікту в Путіна по відношенню до нашої країни рідко коли слова співпадали із реальними справами…

Саме задля досягнення цих своїх цілей Путін не тільки організував нинішній конфлікт на Донбасі, а й продовжує займатися його ескалацією, виголошуючи устами проросійських терористів недвозначні погрози на адресу нинішньої української влади. Навіть міжнародне право або мирне врегулювання за участю провідних країн світу не зупиняють Путіна в досягненні його мети. Насправді залишається лише одне — примусити Путіна відмовитись від своїх прагнень та цілей в його нинішній агресії проти нашої країни.

І залежить це сьогодні насамперед від зусиль та готовності, а головне від спроможності самої України відстоювати свою державну незалежність та територіальну цілісність. На сьогодні, як ми бачимо, нашій державі вдається зупинити реалізацію цих амбітних планів «збирачів» російсько-імперських земель.

У зв’язку з цим хотілося би зазначити, що не зовсім адекватний Захарченко, звичайно, може мріяти про «захоплення Харкова», так само як й про «відбиття Маріуполя», але це все одно, що мріяти про «захоплення» Марса або Місяця.

Так само, як і прагнення визначати за нас наше ставлення до навколишнього світу та взаємовідносини з іншими країнами та народами світу. Пушилін, звичайно, може погрожувати у зв’язку з цим «розривом будь-яких взаємовідносин» і навіть «невиконанням мирних угод», але це все одно, як би дитина погрожувала своїм батькам розбити собі лоба. Залежність слів та дій Пушиліна від волі Путіна такі ж очевидні, як і прагнення самого Путіна не допустити євроатлантичної інтеграції нашої країни, але в цьому питанні наша держава здатна дати собі раду, попри істерики сусіднього войовничого режиму та його прибічників усередині нашої країни. Їхня поведінка радше нагадує вибрики капризної дитини, ніж політику зваженої та врівноваженої влади. І цього становища не змінити ніякими погрозами, «розірванням відносин» та іншими «лякливими» речами. Навряд чи такий агресивний шантаж може справити враження на український народ…

Костянтин МАШОВЕЦЬ,

«Народна армія»

Залишити відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Карта