НЕЗЛАМНІ «КІБОРГИ»

 Січень 28, 2015

5345_p_1_img_0004Бої за донецький аеропорт стали визначною подією новітньої воєнної історії. Воїни Збройних Сил України разом із добровольчими підрозділами стійко обороняли летовище протягом 242 гарячих днів.

…Того січневого дня безперервне бойове протистояння наших «кіборгів» та російсько-терористичних угруповань тривало близько 15-ти годин. По «Донецькій фортеці» гатили тисячі ворожих снарядів, постійно працювали міномети та самохідна артилерія, прямою наводкою по українських позиціях били ворожі танки.

Однак терористам та російським спецпризначенцям не вдалося тоді захопити цей стратегічний об’єкт штурмом. Розлючені агресори вирішили застосувати невідомий газ. Проте навіть заборонені хімічні спецзасоби не зламали бойовий дух десантників та бійців 93-ї окремої механізованої бригади, які стійко захищали свої позиції…

В одному із військових лікувальних закладів України мені довелося поспілкуватися з учасниками тих героїчних та водночас трагічних подій — воїнами 80-ї окремої аеромобільної бригади ВДВ, які тоді боронили «Донецьку фортецю».

— До відправки в аеропорт наш підрозділ дислокувався в одному з районних центрів Донбасу, а згодом був перекинутий до села Піски, щоб швидше звикнути до бойової обстановки, — розповідає командир аеромобільно-десантного взводу молодший лейтенант з позивним «Катана». — До аеропорту відбирали лише добровольців, причому звертали увагу на всебічну підготовку бійців.

Прибули десантники до «фортеці» у Святий вечір 6 січня, і майже відразу відбулося їхнє бойове хрещення. Перший бій тривав близько сорока хвилин. На «Драконах» та «Кондорі» (бойові пости в аеропорту. — Авт.) кілька «кіборгів» із механізованої бригади були поранені.

5345_p_5_img_0004

Старшина аеромобільно-десантної роти з позивним «Wi-Fi»

Врятувати бойового побратима

Наступного дня важке поранення від вибуху РПГ отримав десантник Ігор Римар. «Кіборгу» відірвало нижню щелепу, пошкодило гортань та у вдвох місцях перебило руку. Воїн із позивним «Шум» негайного доставив важкопораненого побратима до штабу, де був розміщений лазарет. Страшна рана бійця шокувала присутніх там. Військовий медик негайно почав надавати Ігорю першу медичну допомогу — вставив у гортань трубку, наклав джгути, вколов знеболювальні препарати тощо.

— Ми запросили «зелений коридор», аби доставити важкопораненого товариша до нашого реанімобіля, — продовжує розповідь молодший лейтенант «Катана». — Цей процес тривав з 11-ї ранку до 19:50 вечора, коли супротивник виділив на все лише десять хвилин. Командир взводу «Катана» та командир відділення з позивним «Чорний» миттєво прийняли рішення — особисто доставити пораненого бійця. Знявши бронежилети та каски, «кіборги», тримаючи в руках ноші, рушили вперед. Обминаючи в темряві вирви, українські воїни не думали про те, що можуть отримати підступну ворожу кулю або зачепити розтяжку. Вони переймалися лише тим, чи вдасться врятувати бойового товариша. Доставивши пораненого до реанімобіля, вони розуміли, що час «зеленого світла» ними давно вичерпаний. Однак «кіборги» спокійно пішли до свого розташування, навіть не пригинаючись. А от пораненому десантнику Ігорю Римару кваліфікована медична допомога була надана своєчасно, і сьогодні він проходить лікування в одному із військово-медичних закладів.

5345_p_5_img_0003

Командир аеромобільно-десантного відділення рядовий Іван КраснопІльський

Такий відважний крок львівських десантників неабияк надихнув захисників аеропорту та значно зміцнив їхній бойовий дух. За кілька днів перебування у «Донецькій фортеці» новоприбулі десантники швидко увійшли в колію бойового життя. Всі чітко пристрілялися, тож у разі появи будь-якої тіні відразу відкривали вогонь. Стріляли здебільшого одиночними пострілами, щоб не марнувати боєкомплект.

— Майже щодня був бій, після якого терористи застосовували білий дим. Під його прикриттям вони проводили евакуацію «200» та «300» з поля бою, — розповідає «Катана». — А у дні тиші найманці вибирали зручні для себе позиції. Рахували наші зміни на бойових постах. Щоб вони не використали це проти нас, ми досить часто проводили їх довільно.

Час од часу противник обстрілював бойові позиції «кіборгів», на що отримував адекватну відповідь. Ворожі снайпери вели вогонь з великокаліберних гвинтівок, застосовуючи при цьому розривні кулі.

— Проти нас воювали російські десантники, кадирівці та бойовики із самопроголошених республік, — розповідає командир аеромобільно-десантного відділення рядовий Іван Краснопільський. — Час од часу між ними відбувалися бойові сутички, які, відверто кажучи, були нам на руку. Ходили різні чутки, що хтось із бойовиків вбив російського офіцера.

За спогадами захисників аеропорту, найлютішим їхнім ворогом був мороз. Зігріватися допомагали буржуйки, а витяжки були розміщені таким чином, щоб ворог не міг вирахувати їхнє розташування.

Жорсткий бій

— А на світанку 16 січня розпочався багатогодинний жорсткий бій, — долучається до розмови старшина аеромобільно-десантної роти сержант Василь з позивним «Wi-Fi». — І не дивно, що міномети та артилерія так гатили по нас, адже з Росії прибув черговий «гуманітарний конвой». Вогонь вівся з обох боків, і не вщухав ні на мить. Поранені бійці набивали патронами магазини та кулеметні стрічки. Решта захисників аеропорту знаходилися на своїх позиціях. Від перегріву та досить інтенсивного вогню автомати та ручні кулемети «кіборгів» виходили з ладу. А ящик з боєприпасами миттєво спустошувався.

— Серед нас були відчайдухи, — продовжує розповідати старшина роти «Wi-Fi». — Наприклад, Володя Бузенко брав на свою позицію кілька гранатометів «Муха» та постійно вів вогонь по наступаючих бойовиках. Наче з Божої волі ворожі кулі оминали його, а випущенні ним постріли точно вражали супротивників.

У світлий час доби з південного боку постійно виїжджали ворожі танки Т-72 та вперто довбали колони та стіни. Під шаленим вогнем противник почав застосовувати проти нас спочатку сльозогінний, а згодом ще й невідомий газ.

— Був день, коли протягом двох годин нас кожні 15–20 хвилин закидували газовими шашками, — говорить рядовий Іван Краснопільський. — Цей сірий з жовтим відтінком газ викликав досить сильну нудоту, запаморочення, судоми, сльози та, відверто кажучи, просто валив з ніг.

— Падаючи на землю, ми прикривали обличчя вологими серветками та продовжували вести вогонь у бік противника, щоб він не зміг наблизитися до наших позицій, — не стримуючи емоцій, розповідає сержант. — До речі, цей газ проти нас застосовували не найманці, а кадрові спецпризначенці.

У цих важких кровопролитних боях за аеропорт «Донецьк» багато українських воїнів отримали поранення, травми та контузії. Чимало їх геройськи загинули зі зброєю в руках, захищаючи Батьківщину. Проте кожен боєць, який обороняв летовище, добре усвідомлював, що він стоїть на рідній землі, а донецький аеропорт є і завжди буде місцем бойової слави та символом незламності волі захисників України.

Валентин ШЕВЧЕНКО,

«Народна армія»

Залишити відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

rss
Карта