…І ЗНОВУ У РОЗВІДКУ

 Січень 9, 2015

5337_p_6_img_0002Командир відділення розвідроти 95-ї окремої аеромобільної бригади Сергій Бондаренко був поранений ще влітку минулого року в бою під Красним Лиманом. Тоді загинув командир житомирських розвідників Олексій Крементар і солдат-контрактник Олексій Шевченко. Сергій же тільки за півроку зміг повернутися до строю.

–Отримавши чергове завдання, ми виїхали з нашої бази на горі Карачун. Прочісували село за селом. Знаходили речі, які свідчили, що ворог тут був, — пригадує Сергій Бондаренко.

…Колона десантників почала набирати швидкість, як раптом пролунало: «Контакт на 2 години». Це означало, що попереду і праворуч — ворог. Розвертаючи туди зброю, Сергій відчув сильний глухий удар.

— Я випав з бойової машини. Побачивши, що на мене котиться колесо, відповз у бік, — із хвилюванням згадує Сергій. — Спробував схопити автомат, але права рука не слухалася: пальці не згиналися. Коли подивився на ліву, то побачив, що на ній пальці взагалі відірвані.

Підбіг медик, почав перев’язувати, накладати джгути. В цей момент у нього влучила куля, він упав. Підбіг інший медик, почав допомагати вже двом пораненим.

На допомогу під’їхав другий БТР. Бондаренко чув, як наші бійці стріляли з кулеметів, як зачистили пагорб, як повернулися, аби забрати поранених.

Сергій Бондаренко був першим, кого прооперували в польових умовах. Хірург Андрій Верба буквально створив чудо. Адже у хлопця були сильно понівечені руки та ноги, ушкоджені зв’язки, які довелося зшивати. Ліва п’ята зламана, все тіло зрешечене дрібними осколками. Значних пошкоджень зазнали і внутрішні органи.

Доля не надто балувала Сергія. У 1988 році, коли йому було 4 рочки, родина Бондаренків проживала у місті Ленінакан і дивом залишилась живою під час землетрусу, який вщент зруйнував місто. Пізніше, коли Бондаренки переїхали до Нагорного Карабаху, почалася війна між Вірменією та Азербайджаном.

— Тоді я зрозумів, що таке війна, — згадує хлопець. — Бачив, як мама хвилювалася за тата, як вона його чекала. Саме тоді й вирішив стати військовим — як тато.

Після училища був призваний до Збройних Сил. Спочатку потрапив до смт Десна. За півроку отримав звання сержанта і розподіл у Новоград-Волинський. Тямущого молодшого командира швидко помітили і запропонували укласти контракт на подальшу службу. І він продовжив служити. Але…у спецпідрозділі МВС. Та згодом зрозумів, що служба у Збройних Силах йому більш до душі.

І знову подався в розвідники. Найяскравіші враження Сергій отримав під час навчання на бойових курсах десантної підготовки. Там воїнів вчили системі виживання. З усієї України відібрали лише 20-х. Утім дипломи-сертифікати отримали лише 9 військовослужбовців, серед яких і Сергій Бондаренко.

— Коли почався Майдан, нас перекинули на західний кордон. З початком загострення ситуації у Криму ми передислокувалися в Миколаївську область, потім у Херсонську, — згадує розвідник. — Там вели спостереження, робили вилазки, охороняли газопровід. З часом завдання ставали дедалі відповідальнішими та небезпечнішими. А потім — Донбас, Карачун, поранення, операції і довгий час реабілітації…

Все це вже в минулому. На початку січня командир відділення розвідроти Сергій Бондаренко повернувся у стрій своєї 95-ї окремої аеромобільної бригади.

Інна МАЛЕВИЧ,

«Народна армія»

Залишити відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Карта