«ДЕРЖАВА БУДЕ БИТИСЯ ЗА КОЖНОГО СВОГО ВІРНОГО СИНА»

 Грудень 29, 2014

5335_p_2_img_0004Президент України — Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України Петро Порошенко на Васильківському військовому аеродромі зустрів літак Військово-Повітряних Сил України зі 145 українськими військовими, яких було звільнено з полону.

Військовослужбовці з різних підрозділів Збройних Сил України та Національної гвардії, батальйонів «Миротворець», «Донбас», інших добровольчих батальйонів та кілька волонтерів, які допомагали військовим, знаходилися в полоні від кількох тижнів до кількох місяців. Перемовини про звільнення наших військових велися протягом тривалого часу.

— У мене як у Президента, як у громадянина серце переповнюється радістю за те, що ви, як я й обіцяв, Новий рік зможете зустріти з родинами і бойовими побратимами, — сказав Петро Порошенко. — Вас чекали рідні, близькі, бойові товариші. Нарешті цей день настав. На жаль, поки що не всі повернулися. Але ми будемо шукати й знаходити кожного, і нікого там не залишимо. Держава буде битися за кожного свого вірного сина.

Сьогодні нашу радість поділяють тисячі й тисячі українців, і щиро радіють, що нарешті, після довгих днів, тижнів і місяців, ви повернулися додому, не зламавшись і не зрадивши, міцно тримаючи бойовий дух, продемонструвавши найкращі якості українського воїна.

Згодом у Києві на території Окремого полку Президента України зі звільненими з полону військовослужбовцями зустрівся заступник Міністра оборони України — керівник апарату Петро Мехед.

— Я хочу подякувати вам за вашу стійкість та витривалість. Бажаю вам гарно провести новорічні свята та закликаю всіх бути виваженими і толерантними зі своїми сім’ями, друзями, рідними та близькими, — звернувся до вояків Петро Мехед.

Заступник Міністра оборони України — керівник апарату пообіцяв посприяти у розв’язанні проблем зі здоров’ям звільнених із полону військовослужбовців та попросив повідомляти йому в разі наявності інформації про військових, які ще залишаються в полоні.

Звільнені з полону були неговіркі та найбільше прагнули якнайшвидше дістатися додому.

–До мене ставилися лояльно, але багатьох моїх товаришів у полоні били, — згадує колишній військовополонений із міста Новий Розділ Львівської області Юрій Білозір. — За чотири місяці перебування в неволі щодня примушували виконувати тяжку фізичну роботу, зокрема розбирати та відбудовувати зруйновані будівлі. Майже два місяці мене тримали у місті Сніжне, а потім перевезли до Донецька. Постійно думав про те, аби повернутися живим додому, — розповів він.

— Наша бригада відступала, був тяжкий бій, багато поранених. Шансів вижити було мало. В машині, в якій ми їхали, пробило радіатор та колесо. Потрапили в полон. У Степанівці, де тривали бої, я ледве не загинув, але, дякувати Богу, обставини склалися так, що хоча й побував у полоні, але я живий, — говорить недавній бранець терористів підполковник Василь Стасієв. — Якщо ви запитаєте, яке обличчя ворога, моя відповідь буде однозначною — хворі люди, зомбовані інформаційною мішурою з російських телеканалів, які ненавидять все українське. Коли ми пересікли так званий кордон між війною та миром, я відразу відчув душевний спокій. Передчуття довгоочікуваної зустрічі з родиною переповнювали, адже я пробув у полоні аж 136 діб. Але нині на серці все одно неспокійно, бо там залишились мої друзі…

З нетерпінням чекають вдома й Олександра, який пробув у полоні чотири місяці.

— Це були найстрашніші дні мого життя. У полоні я неодноразово перебував на межі між життям і смертю, адже мене двічі хотіли розстріляти. Це траплялося тоді, коли терористи втрачали своїх людей. Вони хотіли помститися, зганяли свою злість та лють на полонених. Нас попередили, що другого полону для нас не буде, «ловіть свій останній шанс на життя», — згадує хлопець з помітним хвилюванням.

Серед звільнених з полону нам зустрівся чоловік, який пішов на фронт добровольцем. Родом він з Донецької області, але на бік терористів не став.

— Коли я йшов на війну, наше село було підконтрольне українським військам. Терористи прорвали фронт у нашій місцевості, тож я потрапив у полон. Як би хотів просто постріляти і заробити «легких» грошей, то така робота, як у них, була б тоді підходящою. Різниця в розумінні себе та совісті. Я хочу жити в Україні, адже Батьківщину не можна ділити. Поки там керує така «влада», майбутнього в Донбасу немає.

Серед полонених були не тільки військові, а й працівник Державної служби України з надзвичайних ситуацій.

— Отримав поранення, потім потрапив у полон. Довгий час лікувався. У полоні думав про сім’ю та мріяв якнайшвидше повернутися додому, — розповів Віктор Коноплицький з Житомира.

Особливе хвилювання під час зустрічі було помітне в рідних та близьких військових.

— Наша родина дуже довго чекала цієї миті, сподівалися побачити сина живим та здоровим. Це вже друга спроба визволити його з полону. Не так давно терористи поставили вимогу — надати фуру з продуктами в обмін на визволення з полону. Всім нашим маленьким містечком ми збирали кошти, продукти, за допомогою волонтерів відправили машину, але марно, бо його не звільнили. Тож майже втратили надію побачити його живим. Але раптом по одному з телеканалів бачу змучене обличчя сина серед полонених. Це така радість! Живий, тепер все буде гаразд! — розповіла за мить до довгоочікуваної зустрічі мати військовослужбовця з Пирятина Полтавської області.

Тетяна МОРОЗ,

Владислав ІЛЬЧЕНКО,

«Народна армія»

Залишити відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Карта