ФІНИ ТРИЧІ ВІДВОЙОВУВАЛИ СВОЮ НЕЗАЛЕЖНІСТЬ

 Грудень 26, 2014

5334_р_6_img_0003В історії Фінляндії Карл Густав Маннергейм став тим лідером, який очолив героїчний спротив маленького фінського народу проти навали радянської Росії. За чверть сторіччя фіни тричі доводили своє право на власну державу. Тричі радянська Росія намагалася позбавити Фінляндію суверенітету та незалежності й повернути її до складу імперії — у 1918, 1939 і 1944 роках. Тричі фінський народ боронив свою землю, завдавши радянським військам нищівної поразки.

Під керівництвом Маннергейма країні з п’ятимільйонним населенням вдавалося успішно воювати з наддержавою з населенням близько 170 мільйонів чоловік.

Братовбивче протистояння

Фінляндія увійшла до складу Російської імперії у 1809 році, а вже після 1917 року, навіть відновивши державну незалежність, вона тривалий час залишалася під тиском Москви. Росія сприймала незалежність Фінляндії як історичну помилку, і тому намагалася позбавити її державності. Революційний переворот 1918 року в Фінляндії, що розгорнувся під впливом жовтневої революції в Росії 1917 року, призвів до громадянської війни. Братовбивче протистояння 1918–1919 років забрало майже 20 тис. людських життів. Навіть такими жертвами комуністам не вдалося повернути Фінляндію до складу оновленої Росії. Під керівництвом маршала Карла Густава Маннергейма фінські патріоти за підтримки німецького експедиційного корпусу змогли перемогти Червону армію і зберегти незалежність своєї держави. У 1920 році в Тарту між Росією і Фінляндією була підписана мирна угода. Москва визнала незалежність свого колишнього васала. Незважаючи на мирну угоду, Росія намагалася дестабілізувати ситуацію у Фінляндії через Комінтерн і активно підтримувала комуністичну партію Фінляндії у підпіллі.

5334_р_6_img_0002ЕКСПЕРТНА ДУМКА

Голова ради Громадської організації «Всеукраїнське Об’єднання «Союз учасників миротворчих операцій», полковник запасу Сергій ГРАБСЬКИЙ:

«Фінляндія й Україна перебували свого часу у складі Російської Імперії, і Росія в обох випадках розглядала ці країни як території, на які вона мала «виключне історичне право». Росія більшовицька тоді, як і Росія путінська сьогодні, розглядали наші країни, як історичне непорозуміння, як прикру геополітичну нісенітницю. І, що більш важливо — ані тоді, ані тепер вона не визнавала права народів Фінляндії та України жити за своїми законами, на своїй землі, не питаючи чиїхось порад та вказівок.

У зовнішній політиці по відношенню до обох країн Росія не визнавала будь-якої альтернативної точки зору, крім власної. Відтак, будь-які переговори Росії з Фінляндією або з Україною перетворювалися у дипломатичний диктат, спрямований на реалізацію власних територіальних претензій та неоімперських зазіхань.

Практичні дії відзначалися нахабством і зухвалим порушенням міжнародного права. У обох випадках це вело до міжнародної ізоляції Росії.

Риторика радянської Росії тоді і путінської Росії сьогодні майже не відрізняється.

Разом з тим, спільним у ситуаціях є і те, що і Фінляндія і Україна спромоглися чинити відчайдушний опір значно сильнішому і підступнішому ворогові, мобілізуючи суспільство на боротьбу. І, як у випадку із Фінляндією, так і у випадку з Україною, кремлівські «мрійники» катастрофічно прорахувалися. Народ, який виборює свою свободу, здатен на героїчні вчинки!»

 

Повзуча окупація

З 1938 року СРСР почав серію переговорів з Фінляндією, які передбачали зростання російського військового впливу. Більшовики пропонували співробітництво в галузі спільної оборони і боротьби із зовнішнім ворогом. Кремль вимагав передати в оренду декілька островів у Фінській затоці терміном на 30 років. СРСР хотів розмістити на цих островах свої військові бази. Для нейтральної Фінляндії ці пропозиції були неприйнятні, тому місто Хельсінкі відмовилося від військового співробітництва.

Поштовхом до початку війни між Фінляндією і Радянським Союзом послужив договір про ненапад, відомий як пакт Молотова — Ріббентропа, підписаний між Москвою і Берліном у серпні 1939 року, в таємній частині якого нацисти і комуністи розділили між собою Європу. Відповідно до цього перерозподілу Фінляндія разом з країнами Балтії опинилася у сфері впливу СРСР. Восени Москва почала «повзучу окупацію» Латвії, Литви і Естонії. Під тиском Кремля уряди прибалтійських країн змушені були підписати угоду відповідно до якої на початку жовтня 1939 року на території усіх трьох держав розташувалися радянські військові бази.

Після країн Балтії прийшов час Фінляндії. 5 жовтня 1939 року Кремль запропонував продовжити перервані переговори. Делегація, яку очолював держрадник Юхо Паасіківі вела переговорний процес цілий місяць. У зв’язку з початком Другої світової війни були повторені пропозиції щодо спільної оборони, перенесення державного кордону в глибину Фінляндії, передачі у 30-річну оренду території у Фінській затоці. В якості компенсації Москва пропонувала Хельсінкі 250-кілометрову смугу в Карелії, яка не мала жодної стратегічної цінності.

Погодившись на передачу Радянському Союзу великої частини Карельського перешийка, Фінляндія втратила б головну лінію своєї оборони, котра опинилася б за межами нового кордону. Щодо півострова Ханко, фіни не бажали бачити у себе за спиною радянські військові бази. Фінська сторона не погодилася на завідомо програшний обмін територіями. Хельсінкі відповіли категоричною відмовою віддати в оренду півострів Ханко і острова у Фінській затоці, оскільки у такому випадку Москва отримувала можливість швидкої окупації Фінляндії.

Маленька Фінляндія чимдуж чинила спротив потужному дипломатичному тиску, політичному шантажу та відвертим загрозам застосування військової сили.

Неминуче вторгнення

У середині листопада 1939 року радянським керівництвом було остаточно вирішено почати війну з Фінляндією — 30 листопада. При цьому радянська пропаганда робила заяви про повагу до суверенітету Фінляндії.

Вранці о 9 годині 15 хвилин 30.11.1939 року в небі над Хельсінкі з’явилися радянські бомбардувальники. Бомбардували порт, потім густонаселені житлові райони. Були численні жертви. Очевидці згадують, що пожежу в місті бачили з міста Таллінна, розташованого на іншому березі затоки. Крім Хельсінкі, бомбардування зазнали всі великі міста Фінляндії. Разом з авіацією територію країни обстрілювали з військових кораблів. Радянський військово-морський десант у перший же день захопив стратегічні острови у Балтійському морі.

Неформатна окупація

Після початку війни на повну потужність запрацювала радянська пропагандистська машина. Червоноармійцям говорили, що Фінляндія підступно напала на Радянський Союз і більшовики повинні визволити фінський робітничий клас від гніту імперіалістів. Радянські газети писали, що Червона армія — найбільш миролюбна армія у світі, і їй протистоять куплені продажним фінським урядом білофінські наймити. Щодо бомбардування мирних фінських міст, то Молотов взагалі стверджував, що літаки скидали на міста не бомби, а повні корзини з хлібом для голодуючого фінського населення.

1 грудня 1939 року газета «Правда» опублікувала інформацію про повстання фінського народу проти буржуазного уряду і створення народного уряду, який очолив фінський комуніст Отто Куусінен. Хоча сьогодні відомо, що уряд Куусінена було створено самою ж Москвою за декілька тижнів до початку війни. Його укомплектували фінськими комуністами, що мешкали у Радянському Союзі. За найкоротший час була створена армія Народного уряду, яка пліч-о-пліч з Червоною армією повинна була битися проти капіталістичного режиму. Вже 2 грудня 1939 року між Москвою і урядом Куусінена була підписана угода, яка задовольняла усі територіальні та військові претензії Радянського Союзу. Росіяни зі своєю пропагандою хотіли схилити на свій бік мешканців Фінляндії, але це їхнє починання зазнало повного краху.

Фінський народ боронив рідну землю

У Фінляндії призовників було більше, ніж зброї. Наявна зброя була старою, російського зразка, що залишилася після Першої світової війни. Фіни не мали сучасних танків. Морський флот також був маленьким: 2 бойових кораблі берегової охорони і 2 невеликих судна. У Зимовій війні морський флот не грав суттєвої ролі.

За ініціативою маршала Маннергейма біля кордону з Радянським Союзом свого часу була створена лінія оборони довжиною 135 км. Крім будівельників проекту, мешканці прилеглих сіл та районів приходили на будівництво кожного дня і добровільно виконували різні роботи.

На лінії Маннергейма була продемонстрована стійка позиційна оборона. На безкрайніх лісових та болотистих просторах використовувалась інша тактика. Фінські солдати малими групами пересувалися на лижах і раптово нападали на довгі радянські колони. Фінських солдатів було не так багато, але вони знали місцевість, мали відпрацьований порядок дій, були добре підготовлені з основних питань виживання — дії в умовах сильних морозів, організація життєдіяльності та маскування на різноплановій місцевості. Все це більшій частині Червоної армії було відомо лише теоретично. Вони не знали фінських лісів, не були звиклі до таких морозів і темряви. У 30–40 градусні морози замерзала зброя, не функціонувала техніка, вижити було дуже складно. Бійці обморожували кінцівки, їм було важко переміщуватися.

Ціна перемоги

У підсумку цього протистояння Фінляндія зазнала близько 24-х тисяч людських втрат, відданих за збереження незалежності і державного суверенітету. Була втрачена частина території, зруйнована інфраструктура. Фіни покидали свої землі і спалювали все, що могли. Нічого не залишали ворогам.

З боку СРСР у Зимовій війні загинуло близько 380 тисяч чоловік. Практично повністю були знищені 7, 8 і 9 армії, зазнали втрат інші формування. Трагічною була доля декількох тисяч червоноармійців, що потрапили у фінський полон. Після закінчення війни і обміну військовополоненими їх завантажили до товарних вагонів і направили до Сибіру як ворогів народу. На міжнародній арені СРСР був виключений із Ліги Націй.

Кремль зміг одержати перемогу в цій війні за рахунок величезних людських ресурсів. На відміну від Фінляндії, де кожного загиблого ховали з особливими почестями, комуністи були вільні від подібних сентиментів. Більшовики не рахували своїх солдатів. У радянській системі людське життя нічого не вартувало. За словами істориків, коли після закінчення війни Сталіну доповіли про втрати, він залишився задоволений. У порівнянні з мільйонами загиблих після колективізації, статистика Зимової війни виглядала для вождя більш привабливою.

Уроки для української кризи

Питання початку війни завжди однобічно вирішувалось Росією на користь війни, а відповідальність за її початок однозначно покладалася на жертву.

Росія чудово знаходила і знаходить спільну мову як з комуністами, так і з праворадикалами різних країн. Єдиною умовою при цьому є сприйняття ними права Росії на свої «історичні сфери впливу» і підтримка на міжнародній арені.

Фінляндія тоді та Україна сьогодні захищають зрозумілі усьому цивілізованому світові цінності, шануючи кожне людське життя. Росія ж досягає своєї мети, незважаючи на численні втрати власного народу, навіть приховуючи ці жертви.

Фінляндія зберегла свою свободу і незалежність лише завдяки героїчному спротиву переважаючим силам противника. Міжнародну підтримку вона отримала саме завдяки цьому. Це необхідно сприймати сьогодні українському народові як історичну підказку з минулого.

Михайло ЧЕРНОВ,

Київ

Залишити відгук

Ваша пошт@ не публікуватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Можна використовувати XHTML теґи та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>

Карта